Роль батьків у вихованні дітей дошкільного віку важко перебільшити, адже родина, її взаємовідносини і традиції – головний чинник у формуванні маленької особистості. Саме від того, як батьки розуміють дитину, відчувають її психологічний і емоційний стан та вміють піклуватися про її здоров'я, залежить майбутнє малюка. Сім'я – це соціальне утворення, члени якого зв’язані спільністю побуту, взаємною моральної відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я – це своєрідний соціальний феномен, суспільство в суспільстві, де існують свої правила і обов’язки. Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується.

     Основною  метою роботи дошкільних закладів освіти є допомога у формуванні насправді єдиного і повноцінного соціального середовища для щасливого життя і правильного виховання кожної дитини. При цьому під повноцінним соціальним середовищем слід розуміти не тільки зовнішні, організаційні умови (єдиний режим життя, харчування, єдині правила поведінки вдома й у дитячому садку), а й єдині норми та стиль спілкування дорослих з дитиною, гуманне ставлення до малюка, повага до його потреб у спілкуванні з дорослими і товаришами, в цікавих іграх і спостереженнях, предметно-практичній діяльності, а також у схваленні, позитивній оцінці батьками і вихователями своєї особистості в цілому і конкретних вчинків або дій.

    Умовами, що забезпечують ефективність взаємодії є: висока культура спілкування батьків та педагогів, доброзичливість, неупередженість у розв’язанні різних проблем, забезпечення мотивації взаємодії, актуальність та конкретність спільних завдань.

                                                                                            Адаптація

     Ставлення дитини до дитячого садка залежить зде­більшого від того, як склалося її перше знайомство з групою та вихователем. Пощастить новачку - буде в нього в перший день добрий настрій, привабить його вихователька з першого погляду, натрапить на цікаву іграшку й на доброзичливого однолітка, поруч із яким можна спокійно погратися, — не стане йому дитячий садок тягарем. А не трапиться в пер­ший день такого щасливого збігу: злякається малюк незвич­ної атмосфери, не захоче залишитися без маминої підтрим­ки, розплачеться — буде довго і важко звикати.

Отже, замість того, щоб покладатися на випадковість, до­цільно заздалегідь підготуватися до того, щоб створити в ди­тини хороше перше враження про дитячий садок. Для цього, насамперед, треба викликати в неї емоційно-позитивне став­лення до можливості відвідувати дитячий садок, переконати, що садок — це нагорода для найкращих дітей. Саме в такому ракурсі слід розглядати успіхи та досягнення дитини.

Необхідно тільки зважати на те, щоб розмова велася у формі заохочення успіхів, а не засудження невдач дити­ни, як це часто трапляється: «У дитсадку всі доїдають. Там тебе ніхто не годуватиме», «Не слухатимешся - віддам до дитсадка!» Бажано, якщо є така можливість, у присутності малюка з гордістю розповідати знайомим: «Наш Ярослав уже вели­кий - незабаром до дитсадка ніде!»

Поряд з формуванням у новачка загального позитивного ставлення до дитсадка необхідно підготувати його до зна­йомства з конкретною групою дітей та вихователем. Хтось із батьків відвідує групу, знайомиться з дітьми, а вдома ділить­ся своїми враженнями: які в групі веселі діти, яка лагідна ви­хователька, як усі чекають на Оленку. За наявності пози­тивної установки дитина почуватиметься під час першого відвідування дитячого садка впевненіше й спокійніше. Якщо малюк боїться залишати маму, у перші дні бажано приводи­ти його до дитсадка ненадовго — на півгодини-годину, щоб він зрозумів: розлука тимчасова.

Коли дитина, розлучившись із мамою, сумує, проситься додому, плаче, вихователь зазвичай намагається чимось при­вернути її увагу, зацікавити іграшкою, поговорити. Однак трапляється так, що дитина не реагує на спроби розважити її, ніби загальмована, нічим не цікавиться. У такому разі до­цільно утриматися від подальших зусиль і дати дитині спокій. Як правило, сповільнена реакція на нове середовище зумовлена типологічними особливостями вищої нервової діяльності, зокрема надмірною чутливістю.

Незвичне середовище, увага оточуючих, усі види психо­логічного тиску: прохання, умовляння, тим паче осуд, - усе це є сильним подразником для чутливої дитини. У такому стані малюкові важко зробити те, чого від нього вимагають. Такі стани можуть виникати в будь-якої дитини, незалежно від типу її нервової системи.

Отже, перша допомога дитині, яка «загальмувалася», по­лягає в тому, щоб зняти всі види психологічного тиску, при­пинити нав'язувати їй пестощі, турботу, свою волю. Треба дати дитині спокій і дочекатися, коли в неї відновиться по­треба у спілкуванні з дорослими.

Шановні батьки!

· Щоб запобігти порушенню емоційного стану дитини, яким часто супроводжується адаптація, усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині, тому заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групах.

· Купуйте одяг, який дитина зможе одягнути або зняти самостійно (штани з еластичним поясом, сорочки з великими ґудзиками светри з широким коміром).

· Найважливіше – це підготувати дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими. У цьому Вам допоможуть рідні й близькі, які можуть доглядати певний час за вашою дитиною, коли Ви не надовго відлучаєтеся. Вона в майбутньому легко зможе переносити розлуку з Вами.

· Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитсадку багато іграшок, діток і їм там дуже добре, цікаво весело.

· Якнайчастіше відвідуйте парки, дитячі майданчики, привчайте до гри в пісочницях, ходіть на дні народження друзів, новорічні свята, де є її однолітки.

· Підпорядкуйте домашній режим до режиму дитячого садку, особливо додержуйтеся часу вкладання до сну і періодів харчування.

· Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

· Потурбуйтесь про нервову систему дитину. В перші дні перебування не залишайте малюка на цілий день у дитсадку.

· Повідомте вихователів про звички та вподобання Вашого малюка, про особливості здоров’я, поведінки, харчування.

· Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися по допомогу. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи «Я хочу пити» і вихователька наллє тобі води» і т.д.

· Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги і їй буде простіше відпустити Вас.

· Пограйте з дитиною та з домашніми іграшками в дитячий садок, розподіліть ролі дітей, вихователів. Нехай іграшка знайде собі друзів і через неї спробуйте вирішити проблеми, що виникають у дитини, оцінійте гру на позитивні результати.

· Тримайте тісний зв'язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміють прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по материнські дбатимуть про неї.

· Якщо раптом через місяць Ваша дитина ще не звикла до дитячого садку, перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті рекомендації, про які Ви забули. Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації свого маля. 

  Більшість дітей, приходячи вперше до дитячого садка, стикається тут з певними проблемами; комунікативними, психологічними тощо. Завдання батьків – допомогти дитині подолати ці труднощі. Для цього слід повсякчас пам’ятати, що дитина – маленька особистість, яка вимагає до себе особливого ставлення, уваги, батьківської ласки, тепла й терпіння

                                                Принципи виховання  дисциплінованості у дитини:

1.Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуй­те дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку неприйнятні. Пам'ятай­те: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її.

2.Уважно вивчайте свою дитину. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії малюків у стані нервового розладу є симптомами якихось емо­ційних ускладнень, викликаних критикою, звину­ваченням або покаранням, напруженою родинною атмосферою.

3.Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виго­воритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4.Якщо без покарання обійтися не можна, хай ди­тина вибере його сама. Практика показує: діти зде­більшого вибирають суворіше покарання, ніж бать­ки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5.Караючи дитину, впевніться у тому, що вона ро­зуміє, за що, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.

6.Давайте зрозуміти синові чи доньці, що дисцип­лінарні проблеми дітей стосуються не тільки до­рослих, а є спільними для них.

7.Навчайте дитину норм і правил поведінки в різ­них місцях і різних життєвих ситуаціях - нена­в'язливо та без моралізування.

8.Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна фор­мула динамічного підходу до проблеми дисцип­ліни дитини.

9.Будьте самі прикладом культурного поводження з іншими людьми, з предметами та в довкіллі.

 

                                                                                                    Лекторій

                         Батькам про значення розумового розвитку дитини в дошкільному віці.

 

           Дошкілля – надзвичайно відповідальний етап в житті дитини, зокрема, в її інтелектуальному та пізнавальному розвитку.

          Щоб упевнитися в цьому, достатньо порівняти деякі статис­тичні дані. Як відомо, органом мислення, органом всієї розумо­вої діяльності людини є мозок. Мозок новонародженої дитини важить 360-400 г, що становить приблизно 1/3 ваги мозку дорослої людини. У 2,5-3 роки маса мозку становить 800-900 г і лише до 21 року досягає норми. У процесі розвитку дитини, коли відбувається ріст мозко­вих клітин, їх оформлення, коли швидко ростуть нервові волок­на - провідні шляхи, які зв'язують мозок з органами почуттів та з м'язами, під час скорочення яких відбуваються різні рухи, при­ріст маси мозку має величезне значення. Найбільш інтенсивне збільшення мозку в ранньому та молодшому дошкільному віці свідчить про те, що саме в цей час діти розвиваються особливо швидко. І дійсно, як багато знань та вмінь набуває дитина протя­гом перших трьох років свого життя. Вона навчається дивитися і слухати, розмовляти, схоплювати предмети і діяти з ними, сто­яти, ходити, бігати, стрибати, спускатися і підійматися по сходах. А ще дитина оволодіває численними навичками - користуватися ложкою, пензликом, олівцем та багатьма іншими предметами.

         Пам'ять дитини збагачується величезною кількістю знань про кольори і звуки, про явища і об'єкти природи, властивості різноманітних предметів і продукти праці людей. Малюк пізнає простір і час, оволодіває мовленням, вчиться спілкуватися з до­рослими та однолітками, засвоює основні правила поведінки. Не­можливо назвати всі досягнення, яких набуває дитина протягом перших трьох років свого життя.Для повноцінного розвитку малюка суттєве значення мають умови та організація його діяльності, насамперед, такий зміст ак­тивності, який залишає в пам'яті позитивні образи та навчає доб­рого і корисного.

       У зв'язку із цим значну роль відіграють дитячі іграшки. Вони мають бути різноманітними, яскравими, цікавими. Не забувайте, що дитячі іграшки слід тримати в чистоті, періодично мити їх. Ді­ти молодшого дошкільного віку удосконалюють рухову коорди­націю та зір, навчаються зосереджувати увагу багато в чому саме завдяки іграшці: малята самостійно обирають собі іграшки для гри, здійснюють з ними різноманітні дії, у тому числі за прохан­ням дорослого. Це сприяє розвитку та удосконаленню мовлення і мислення дітей.

     В іграх-заняттях дорослий знайомить дитину з предметами, їх відмінностями та ознаками, вчить діяти з ними та називати. Гра - дивовижна діяльність, над вивченням якої трудилися багато науковців. Чому дитина грається? Як і під впливом яких причин змінюються ігри дітей? Чи потрібно керувати вільною грою малюків? А якщо так, то яким чином? Чи корисна гра для розвитку дитини, чи слід заохочувати її? Чи це - лише пустощі, які слід припиняти та спрямовувати сили дитини на заняття якоюсь більш серйозною справою?Не дивлячись на те, що гра дійсно здається цілком вільним проводженням часу, вона є виключно цінним видом діяльності ді­тей. У житті малюка гра має надзвичайне значення, яке ні з чим не можна порівняти. Дитина, яка не грається, не може добре і швидко розвиватися.

     У молодшому дошкільному віці діти, як правило, вчаться гратися не тільки поруч, але й разом. Під час таких ігор малята дізнаються багато нового одне від одного, обмінюються власним досвідом, уточнюють та розширюють свої уявлення про навколишній  світ. Але не всі діти вміють гратися. Навчити їх цьому- важлива задача як педагогів, так і батьків.

      У дитячому дошкільному закладі діти, як правило, мають  і місце, і час для гри. Про ці необхідні для розумового розвитку малюка умови слід подбати і батькам дитини, вдома. Корисно, коли тато чи мама заохочують гру дитини, розповідають та показують їй, як саме можна гратися тією чи іншою іграшкою.

    Гра - своєрідна школа життя і шлях до розвитку дитячої і творчості, самостійності, набуття комунікативних навичок тощо. У молодшому дошкільному віці дитина опановує мовлення, що має вирішальне значення для подальшого розвитку. Воно стає засобом пізнання таких явищ та речей, яких діти не можуть побачити, торкнутися, обіграти.

      Слухаючи віршики та казки, дитина дізнається багато нового та цікавого про навколишній світ, дерева і квіти, людей та звірят, фантастичних героїв, їх дивовижні пригоди та ін. Природно, що  і 2-3-річні малюки не одразу можуть зрозуміти те, про що роз­повів їм дорослий. Тому діти часто вимагають багатократного  повторення одних і тих самих казок, оповідок, потішок, пісеньок, віршів. Таке повторення відіграє важливу роль: воно дає можливість дитині вдуматися в сюжет почутого. Якщо ж малюкові пропонувати все нові і нові книжки, він змалку звикає до поверх­невого ознайомлення з ними. Головне полягає в тому, щоб дитина навчилася розуміти про­слухане. Для цього важливо ставити їй запитання: про що (або кого) розповідається у віршику чи казочці?

     Іноді після читання (під час прогулянки або ввечері) дорос­лому корисно спитати малюка: «Про кого ми читали сьогодні?», «Що він зробив?», «Що з ним трапилося?», «Чим закінчилася казка (віршик)?» Такі запитання змушують дитину замислитися над прочитаним. Аналогічна робота може проводитися і за малюнками, коли ді­ти роздивляються ілюстрації книжки або окремі картинки з пев­ним сюжетом. Дитині  доцільно по­ставити запитання: «Що це?», «Що тут намальовано?».

     Важливим засобом не лише пізнання навколишнього світу, але й спілкування дітей між собою є засвоєння мовлення. Тому необ­хідно розвивати в дитини не тільки розуміння нею мовлення до­рослого (пасивне мовлення), але і її власну, активну розмовну мову.

    Діти люблять ставити запитання, вони розмірковують, спере­чаються, і це добре. З раннього віку слід спонукати їх запитувати, передавати те, що вони чули чи бачили, вигадувати власні казки та історії про будь-що.

    Існує надзвичайно багато можливостей у дорослих для роз­витку мовлення дитини. І це, в свою чергу, важливо насамперед для її загального розумового розвитку. Цьому потрібно стежити за чистотою дитячої мови, правильним вживанням малюком слів та побудовою речень.

   Не менш важливо турбуватися про розвиток дрібної мотори­ки, яка вдосконалюється у різноманітних заняттях - малюванні, штрихуванні, ліпленні тощо. Рука для дитини 2-3 років є орга­ном не тільки праці, але й пізнання. Іноді батьки, не знаючи цьо­го, часто зупиняють малюка, забороняючи йому торкатися непот­рібних, на їхню думку, речей. І цілком даремно. Адже цим вони затримують його розумовий розвиток, так як багато що дитина ще не може зрозуміти лише на основі власного судження. Ця роль фі­зичної дії зберігається на довгі роки і виявляється в роботі з но­вими та незнайомими дитині предметами. Установлено, що лиш на основі практичної дії поступово формується дія інтелектуальна.

    Маленькі діти найчастіше мислять конкретними одиничними образами. Вони ще не вміють узагальнювати і відволікатися від ряду несуттєвих деталей, подробиць, які бачать в окремих подіях. Розумова діяльність дошкільнят відзначається непос­тійністю, легкою втратою напрямку, несподіваними для доросло­го висновками, запитаннями та рішеннями. Важливою особливіс­тю розумової діяльності малюків є роль інтересу. Діти ще не можуть займатися тим, що їм незрозуміло, нецікаво, нудно. Для них є характерною здатність швидко відволікатися, припиня­ти мислення, збиватися із заданої думки тощо.

    Розумовий розвиток дитини  дошкільного віку від­бувається й удосконалюється в різноманітних іграх та заняттях, творчих та навчальних.

                                                              Консультація для батьків

                                            Батьківська любов має бути мудрою.

 

          Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.

         Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.

         Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.

         Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.

       Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

       Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

                                                   Консультація для батьків

                                        ВИХОВАННЯ ЧИ МАНІПУЛЮВАННЯ

           Маніпуляція – це своєрідний вид спілкування між людьми, який заміняє живі контакти і вільне вираження почуттів. Маніпуляції надзвичайно поширені в сучасному суспільстві і по суті є основним видом спілкування в таких галузях суспільної практики, як політика, бізнес, масова інформація. Учасники маніпулятивного спілкування розглядають одне одного як засіб досягнення власних цілей, намагаються приховати свої справжні наміри і почуття. Якщо людина не усвідомлює нещирість і фальш своїх почуттів та вчинків, вона ризикує не лише втратити довіру навколишніх, а й безглуздо змарнувати власне життя.

       Людина набуває досвіду маніпулювання ще з дитинства. Сім’я – це саме те місце, де дитина може навчитися всіх можливих видів маніпуляції. Батьки намагаються домогтися старанності і слухняності – діти намагаються «відвоювати» цукерки і мультики. І важко, якщо взагалі можливо, визначити переможця і переможеного в цих безперервних сутичках.

        Отже, перший свій маніпулятивний досвід діти переймають від своїх батьків. Сміливо наслідуючи тат і мам, спостерігаючи їхні улюблені прийоми, діти швидко освоюють свою роль у маніпулятивній грі.

Типи дітей-маніпуляторів

         Найпоширеніший тип – це маленька ганчірка. Така дитина завжди погано почувається, вередує, готова на будь-які «жертви», тільки б дорослий виконав за неї роботу. Вона пасивна, залежна, виявляє неуважність, безпомічність, нерішучість. Вона не ледача – вона хитра. Дитина – «ганчірка» маніпулює батьками, аби ті виконували все за неї, тому що в неї (в нього) болять ніжки, ручки і т.д.

        Другий тип дитини-маніпулятора – маленький диктатор. Надуті губи, впертість, непослух, тупання ногами – от прийоми, на які ви відразу реагуєте, аби це скоріше припинилося. Помітивши, що ви підкоряєтесь, «диктатор» підвищує рівень своїх домагань.

       Третій тип – це Фредді – лисиця. Плач – ось чудовий спосіб привернути до себе увагу дорослих. Дитину жаліють, заспокоюють, пестять. Жалість мета її домагань. У Фрейді – лисиці батько-вихователь виявить всепоглинаючий стан залежності, слабкості, примірювання і прикидання. Отже батькам треба розвивати в дитині протилежні якості. Можна, наприклад, м’яко попросити його виконати кілька нескладних доручень: піти до крамниці, заправити своє ліжко, на власний розсуд витратити гроші, одягтися. Усі вчинки такого роду треба щиро винагороджувати і схвалювати. Батьківська оцінка завжди надзвичайно важлива для дитини.

       Четвертий тип маленьких маніпуляторів – це жорстокий Том. Його характерна риса – агресивність. Він штовхається, задирається, обзивається, б’ється і плюється. Він гонористий і абсолютно впевнений у своїх силах. У випадку з жорстоким Томом варто розвивати потенціал симпатії і підтримки на противагу ненависті і страху. Ворожість Тома – це не що інше, як страх залишитися напоміченим і тривожне відчуття втрати підтримки і турботи. Отже, всі – і мати, і батько, і вчителі – повинні об’єднати свої зусилля і максимально підтримувати, схвалювати гарні вчинки дитини. Вони мають підтримувати її впевненість у собі, яка виявлятиметься скоріше, як внутрішня опора на себе, аніж зовнішній тиск на інших.

       П’ятий тип дитячого маніпулятора – Карл – переможець. Зазвичай такий тип дітей виростає в сім’ї, де є два хлопчики, і молодший із раннього віку прагне відвоювати рівне зі старшим становище. Перемогти – ось єдине, що його турбує, чим він живе. Йому важливо отримати найвищу оцінку, виграти в грі , бути кращим. У Карла батько-вихователь намагатиметься розвивати почуття само підтримки, здорової довіри і контакту з навколишніми. Батьки можуть допомогти Карлові побачити, що чим більше людина прагне всіх перемогти, тим менше вона вірить у себе.  

            Сім принципів, які допоможуть батькам виховувати дітей без ризику втрати з ними взаєморозуміння             

1.    Відокремте почуття від дій. Не гнівайтеся на дитину, навіть якщо її дії саме до цього спонукають. Дитина неодмінно має зрозуміти, що її люблять, але що вона вчинила погано і надалі повинна виправитися. Будь-які дії є результатом почуттів. Щоб змінити вчинки, насамперед потрібно зрозуміти почуття.

2.    Пильно придивіться до дитини і визначте її психічний стан. Дії дитини у стані нервового розладу треба розглядати як симптом глибших емоційних проявів, зумовлених критикою, обвинуваченнями чи покараннями. Покарати дитину в такій ситуації означає ще більше вивести її з рівноваги.

3.    Сприйміть почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина могла виговоритися, випустити пар, дати вихід своїм емоціям, тобто звільнити від агресивності, яку вона намагалася приховати в собі.

4.    Якщо дитину треба покарати, нехай вона сама вибере, як саме. Практика доводить, що діти, зазвичай вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли запропонувати батьки. Але, що дуже важливо, діти вже вважають його жорстоким і несправедливим.

5.    Караючи дитину переконайтеся, що вона розуміє, за що її карають, і звинувачує в цьому себе, а не тих, хто її карає. Допоможіть їй зрозуміти, що правила поведінки в колективі варто виконувати так само точно, як і правила спортивної гри.

6.    Зробіть так, щоб дисциплінарні проблеми були не лише вашими проблемами. Дайте дитині зрозуміти, що це – загальні проблеми. Такий підхід допоможе вам як самим «відокремитися» від проблеми, так і «відокремити» її від дитини. Тоді ви зможете глянути на неї з деякої відстані і разом дослідити. Зрозумівши, що проблема має точку відліку, дитина не стане перетворювати дисциплінарну ситуацію в міжособистісний конфлікт.

7.    Накладіть обмеження на небезпечні і руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свої дії іншими, творчими каналами.

                               Пам’ятка для батьків

                 Основні правила батьківської поведінки

"Є в світі десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізниці, другий зводить житловий будинок, третій вирощує хліб, четвертий лікує дітей, пятий шиє одяг... Та є в світі найуніверсальніша - найскладніша й найблагородніша робота, едина для всіх і водночас своєрідна і неповторна в кожній сім'ї - творення людини."

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             В. О. Сухомлинський

 

Усім хочеться чути схвальні відгуки про своїх дітей, і для успішного їх виховання психологи радять дотримуватися таких настанов:

 *Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш.

*Допоможи їй стати не тобою, а собою.

*Не думай що дитина твоя. Вона - Божа.

*Не вимагай від дитини плати за все, що ти робиш для неї. Ти дав їй життя, вона дасть його іншому. Це незворотний закон вдячності.

*Не мстися на дитині за свої образи, щоб на старість не їсти гіркого хліба. Бо що посієш, те й пожнеш.

*Не принижуй дитини. Не муч себе, коли не можеш чогось зробити для своєї дитини, а муч себе, коли можеш, а не робиш.

*Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій того, чого не хотів би, щоб інші робили твоїй.

*Люби свою дитину будь якою: не талановитою, невдалою, дорослою. Спілкуючись із нею, тішся.                                                                                                               

 

                                     Пам’ятка для батьків

                              7 ПРАВИЛ УСПІШНОГО БАТЬКІВСТВА

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки:

Що треба зробити аби діти поводилися добре?

Скористайтеся нашими порадами:

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки(діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування)

2. Змінюйте ситуацію, а не дитину (краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість)

3. Висловлюйте свої бажання позитивно (кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте, та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко)

4. Висувайте реальні вимоги (запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася; якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом - думайте про компроміс. У чому ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги)

5. Обирайте виховання без побиття та крику (на початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано).

6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір (не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте)

7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина (цікавтеся тим, що вона робить і відчуває

              Пам'ятайте: любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння

                                              Рекомендації батькам

                                 10 «НІ» в спілкуванні з дитиною

1.  Спілкуючись з дитиною, не дозволяйте собі того, чого не хочете отримати у відповідь. Не кричіть на неї, не бийте, інакше малюк одразу почне вас наслідувати.

2.  Не намагайтесь командувати своїм малюком. Сприймайте його як самостійну особистість, як рівного. Коли він повинен робити те, чого не бажає, пояснюйте йому, чому так потрібно.

3.  Ніколи не обманюйте свою дитину. Навіть відповідаючи на «дорослі» запитання, намагайтесь бути чесними. Іноді краще дати неповну відповідь, ніж збрехати.

4.  Не зволікайте на дитячі проблеми! Те, що вам здається несерйозним, для дитини може мати велике значення. Дуже важливо зрозуміти, чому син побився з однокласником або донька прийшла зі школи заплаканою, і разом поговорити про це.

5.  Ніколи не давайте дитині негативних оцінок. Замість того, щоб називати його «вредним», «злим» та «неохайним», просто поясніть, чому в даній ситуації він поступив неправильно.

6.  Не забороняйте малюку проявляти самостійність. Хоче допомагати вам на кухні – нехай миє овочі, чистить яйця, навіть замішує тісто. Дайте йому можливість проявити фантазію!

7.  Не перевантажуйте своє маля! В дитини повинно бути щасливе дитинство!

8.  Не нав’язуйте дитині власні смаки. Не примушуйте носити те, чого не хочеться, їсти те, чого не любить. Нехай малюк разом з вами бере участь в купівлі свого одягу, виборі захоплення.

9.  Не залякуйте дитину. Якщо хочете, щоб вона виросла врівноваженою і спокійною, поменше лякайте її Бабаєм, міліціонером, злодіями і тим, що з ним ніхто не буде товаришувати.

10.  Коли ваша дитина влаштовує істерику, не йдіть в неї на поводу. Кращий вихід з ситуації – спокійно сказати : «Кричи, але не дуже голосно», і піти.

                                                 Правила щодо виховання та розвитку дитини

       1. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. (ст. 59 Кодексу про шлюб та сімю України; ст. 141Сімейного кодексу України)

      2.   Батьки зобов’язані  виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сімї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. ( ст. 150 Сімейного кодексу України)

      3.  Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. (ст. 61 Кодексу про шлюб та сімю України; ст. 150 Сімейного кодексу України)

      4.  Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. (ст. 150 Сімейного кодексу України)

      5.  Батьки зобов’язані поважати дитину. (ст. 150 Сімейного кодексу України)

     6.   Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. (ст. 150 Сімейного кодексу України)    

     7.   Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. (ст. 150 Сімейного кодексу України) 

     8.&nbs

uCoz